Аспекти вивчення української народної казки в останню третину ХХ ст.: формування нової школи казкознавства

Abstract

Остання третина ХХ ст. у фольклористиці позначена пошуком методології й едиційної практики. Міжнародний досвід вивчення казки (створення покажчиків, словників, теоретичні дослідження) позитивно впливав на розвиток українського казконавства, зокрема його інтернаціональний характер, проте негативно створював атмосферу національної меншовартості української науки, нездатності відкривати у власному фольклорі щось нове, оригінальне. Підґрунтям дослідження стали напрацювання українських казкознавців (І. Березовського, М. Гиряка, М. Зінчука, Л. Дунаєвської), що датуються останньою третиною ХХ ст. Також у дослідженні використано казкознавчі праці вітчизняних і зарубіжних вчених у їхній послідовно-логічній взаємодії; вказано на міжнародну проблематику порушувану вченими стосовно вивчення народної казки, її жанрової основи й поетики. На підставі розгляду збірників казок зроблено висновки про динаміку вдосконалення методології фіксації та публікації казкових наративів. Даючи оцінку стану розвитку української науки про народну казку можемо констатувати: 1) українське казкознавство останньої третини ХХ ст. розвивалося у теоретичному та практичному аспектах. Поява багатотомних збірників казок М. Гиряка та М. Зінчука, а також серійних видань Л. Дунаєвської заклали підвалини для подальших теоретичних досліджень; 2) участь українських казкознавців у міжнародних проєктах покажчиків сюжетів та мотивів казок засвідчувала про високий рівень методики вивчення жанру. Напрацювання вчених сприяло появі не лише підручників, покажчиків та енциклопедій, а й кафедр університетів; 3) теоретичні напрацювання Л. Дунаєвської сформували нову школу казкознавства, що орієнтується на міжнародний контекст.