Поширення та етіологія шлунково-кишкових розладів у телят

Abstract

Період новонародженості у всіх видів тварин має в собі безліч проблем. Неонатологія вивчає хвороби новонароджених, що мають вроджений та набутий характер. Новонароджені телята мають такі ж самі ступені недорозвиненості з підвищеним ризиком схильності до розвитку захворювань, як і інші види тварин. Це пов’язано з недосконалим розвитком імунної системи, гемопоезу, дихання, травлення та терморегуляції. Хвороби шлунково-кишкового тракту з синдромом діареї у телят мають масовий характер в умовах інтенсивного ведення тваринництва. При цьому причиною їх виникнення не завжди є принцип моноетілогічності [1]. Вважається, що молозивний період розвитку новонароджених телят є важливим для адаптації організму в навколишньому організмі. Тому, своєчасне випоювання якісного молозива є запорукою формування повноцінного імунітету та створення в шлунково-кишковому тракті в першу добу життя свого мікробного комплексу мікроорганізмів, що сприяють травленню та попереджають хвороби молодняку. Диспепсія (нестравність) відображає сутність процесу хвороби тільки в тому випадку, якщо рахувати, що в її основі лежить розлад функцій травного каналу без дії мікроорганізмів та їх токсинів [2]. Недостатнє вивчення етіології, патогенезу диспепсії сприяє тому, що ставлять під сумнів наявність диспепсії як самостійного захворювання. Внаслідок слабо розробленої диференційної діагностики діарей новонароджених диспепсією діагностують як колібактеріоз, анаеробна дизентерія і гастроентерит іншого походження [3, 4]. Дослідження показують, що фактор “нестравності”, тобто порушення травлення, беруть за основу патології, незалежно від її причин. В результаті цей синдром перетворюється в сутність хвороби. Так, як діареї мають місце при різних захворюваннях, то до диспепсії часто відносять багато шлунково-кишкових захворювань. Травний канал – відкрита система, безпосередньо зв’язана з зовнішнім середовищем. Вже в перші дні життя вона заселяється різноманітною мікрофлорою. Однак діареї з’являються далеко не у всіх господарствах. Крім того, загальновідомо, що диспепсією хворіють не тільки гіпотрофіки, але і нормально розвинуті життєздатні телята. Мікробний фактор відіграє ведучу роль в появі й розвитку диспепсії. Це підтверджується перш за все тим, що диспепсію успішно лікують різними протимікробними препаратами, в тому числі й антибіотиками [5, 6].