Символіка межі у весільних обрядах Західного Полісся

Abstract

Досліджено, що образ межі є одним із космогонічних елементів і виступає в родинній і календарній обрядовості смисловою віссю бінарних опозицій. Судячи з того, що календарні віхи протягом тривалого часу були визначальними у проведенні шлюбних обрядів, то цілком логічно припускати, що у весільну символіку цей образ увійшов саме з календарної. Особливою мірою це може стосуватися тих весільних ритуалів, які були перенесені у весільний обряд з купальського. Сюди ж належать і звичай запалювати солому у воротах перед молодими, де втіленням межі є ворота, і обливання молодої водою по дорозі від криниці, і гуди її посилає родина молодого, де шлях по воду може прирівнюватися до лімінальної зони, поетичним втіленням якої виступає Дунай. Втіленням темного зловіщого порубіжжя очевидно, можна вважати й відчуження молодої в коморі. Межа у весільному обряді має різні міфічні вияви. Це – апокаліпсис, хаос, з якого народжується нова людина. Різноманітні форми вияву образу межі у багатьох жанрах українського обрядового фольклору свідчать про їх граничну давність та тісний зв’язок із космогонічними уявленнями епохи індоєвропейської спільноти. Характерною особливістю досліджуваного символу, як було вже сказано, є його опозиційна рівновага між світами. Іноді дифузні зони опозиційних пар можуть зміщуватися; межа тоді ідентифікується із потойбічним світом, де відбувається символічне переродження образу.