Організаційно-правові аспекти легалізації представницьких органів корінних народів України

Abstract

Стаття містить системний аналіз форм та механізмів реалізації правових засобів легалізації представницьких інституцій корінних народів України. У роботі охарактеризовано особливості процесів розвитку відповідної нормативної бази, яка діяла стосовно захисту прав корінних народів та досліджене застосування цих нормативних механізмів у судовій практиці. У статті проведений аналіз ефективності нормативного встановлення реалізації організаційних правових засобів легалізації представницьких інституцій корінних народів України відповідно до Декларації ООН про права корінних народів та системи профільних резолюцій Генасамблеї ООН. Авторкою здійснено оцінку відповідних міжнародних стандартів та національної нормативної бази, насамперед норм парламентської Заяви щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави 2014 р.. Закону України «Про корінні народи України» 2021 р. та схвалених процедурних документів, включно з Порядком закріплення правового статусу представницького органу корінного народу України та позбавлення такого статусу 2022 р. У статті запропоноване послідовний порівняльний аналіз ефективності реалізації цих актів, досліджене наявну адміністративну та судову практику у цій сфері, насамперед адміністративної судової справи 320/43772/24 щодо не прийняття Урядом України рішення про закріплення правового статусу представницького органу корінного народу України щодо Меджлісу кримськотатарського народу. Авторка доводить, що в Україні питання легалізації представницьких органів корінних народів України отримало як нормативне регулювання, так й певну практику реалізації, про що свідчить справа 320/43772/24. У статті наголошене, що вітчизняне законодавство у цій сфері в цілому не суперечить міжнародним стандартам у сфері прав корінних народів, але потребує на удосконалення, зокрема з урахуванням судових рішень.