Сучасний стан та пріоритети сталого розвитку сільськогосподарських підприємств

Abstract

Доведено, що особливістю сільського господарства є тісний зв'язок із навколишнім середовищем та взаємний вплив між ними, що зумовило підвищений інтерес науковців і практиків до впровадження принципів сталого розвитку. Аргументовано, що сільське господарство є найбільш вразливим до зміни клімату, а також недотримання наукових вимог при веденні сільськогосподарського виробництва може негативно вплинути на довкілля. Визначено, що найбільшу частку у виробництві сільськогосподарської продукції посідає корпоративний сектор аграрної сфери, розвиток якого досліджено на основі їх ресурсного забезпечення та економічних результатів діяльності. Зроблено висновок, що в нинішніх умовах у середовищі сільськогосподарських підприємств відбуваються складні й навіть суперечливі процеси, які характеризуються значними змінами в кількості суб’єктів господарювання та площі сільськогосподарських угідь, які нині обробляються. Виявлено відчутні збитки внаслідок війни у галузі рослинництва, а також посилення негативних процесів у скороченні поголів’я сільськогосподарських тварин у тваринництві. Розраховано, що сільськогосподарські підприємства в умовах воєнного стану одержали позитивний фінансовий результат; зокрема у 2022 році забезпечили рентабельність операцій на рівні 20,3% та всієї діяльності – 13,6%. Ідентифіковано проблеми природно-екологічного характеру, які зумовлюють низку негативних чинників у розвитку сільськогосподарського виробництва. Обґрунтовано, що сталість системи розкривається у рівновазі соціально-економічної системи, в результаті якої в умовах впливу зовнішніх та внутрішніх змін виявляються її властивості цілісності. Це дозволяє комплексно формувати та раціонально використовувати ресурсний потенціал, а також мати можливість до розширеного відтворення та мінімізувати негативний вплив на навколишнє середовище. Стале сільське господарство передбачає досягнення збалансованості екологічних, соціальних та економічних чинників у сільському господарстві з метою створення можливостей задоволення потреб майбутніх поколінь. Узагальнено існуючі практики сталого ведення сільськогосподарської діяльності: ощадне сільське господарство, кращі сільськогосподарські практики, органічне сільське господарство, сталий інтенсивний агробізнес та модель «перманентного сільського господарства», яка передбачає гармонію з природними процесами і мінімізує витрати праці. Систематизовано чинники, які впливають на перехід до нових моделей ведення сільськогосподарського виробництва на принципах сталості. Серед них виділено такі групи: особистісні характеристики власника сільськогосподарського підприємства та його менеджменту; індивідуальні характеристики сільськогосподарського підприємства; поведінкові характеристики власника та менеджменту підприємства; зовнішні фактори.