Передопераційне ведення собак зі сторонніми тілами шлунково-кишкового тракту

Abstract

Магістерська робота присвячена вивченню особливостей діагностики та оперативного лікування собак за наявності чужорідних тіл у шлунково-кишковому тракті, а також аналізу клінічних випадків хірургічного втручання в умовах ветеринарної клініки. Актуальність теми зумовлена значною поширеністю патологій травного тракту у собак, пов’язаних із потраплянням сторонніх предметів у шлунок або кишечник. Домашні тварини, особливо молодого віку, часто ковтають сторонні предмети (пластик, тканини, іграшки, кістки тощо), що може призводити до розвитку гострої або хронічної непрохідності шлунково-кишкового тракту. Такий стан супроводжується блюванням, відмовою від корму, болем у ділянці живота, інтоксикацією та загрозою розвитку перитоніту. У більшості випадків ефективним методом лікування є хірургічне видалення чужорідного тіла. Метою роботи було проаналізувати клінічні випадки оперативного лікування собак за наявності чужорідних тіл у шлунково-кишковому тракті та обґрунтувати загальні принципи хірургічного забезпечення таких операцій з урахуванням індивідуальних особливостей тварин. Дослідження проводилися у приватній ветеринарній клініці «Прайд» м. Біла Церква Київської області. У роботі використано матеріали клінічного обстеження собак із підозрою на наявність чужорідних тіл у шлунковокишковому тракті. Діагностику проводили на підставі клінічних симптомів, рентгенологічних досліджень та лабораторних показників крові. Лабораторні дослідження включали визначення рівня гемоглобіну, кількості еритроцитів, лейкоцитів, гематокриту та загального білка. У роботі проаналізовано шість клінічних випадків хірургічного лікування собак різних порід і маси тіла: йоркширського тер’єра Боні (5 років, 4,5 кг), йоркширського тер’єра Барні (2 роки, 5 кг) та метиса Топаза (5 років, 11 кг) та ще трьох. У всіх випадках клінічна картина включала відмову від корму, блювання, напруження черевної стінки та загальне пригнічення тварин. Наявність сторонніх предметів у шлунково-кишковому тракті підтверджували за допомогою рентгенологічного дослідження.Хірургічне лікування передбачало проведення лапаротомії та видалення чужорідних тіл із шлунка або кишечника. Під час операцій застосовували різні схеми анестезіологічного забезпечення залежно від клінічного стану тварин. Для місцевої анестезії використовували інфільтраційно-провідникову блокаду новокаїном або лідокаїном, а як основний наркоз застосовували пропофол або телазол. Вибір анестезії обґрунтовувався загальним станом тварин та необхідністю мінімізувати ризик пригнічення дихання. При ушиванні кишечника використовували шовний матеріал вікріл. Накладали дворядний шов: перший – матрацний, другий – безперервний серозно-м’язовий прихований шов. Для покращення герметичності та стимуляції утворення захисних спайок ділянку шва додатково покривали сальником. Черевну порожнину промивали стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду (0,9 %). Дренування черевної порожнини після операції не проводили. Післяопераційне лікування включало інфузійну терапію (розчини Рінгера, глюкози 5 %, стерофундин), антибіотикотерапію цефтріаксоном, протизапальні препарати (дексаметазон або преднізолон), знеболювальні засоби та дієтичне годування лікувальними кормами для тварин із захворюваннями травного тракту. Місцеву обробку післяопераційних швів проводили розчинами хлоргексидину та бетадину. Порівняльний аналіз клінічних випадків дозволив визначити загальні принципи оперативного лікування чужорідних тіл у шлунково-кишковому тракті собак, а також встановити необхідність індивідуального підходу до вибору схеми анестезії, інфузійної терапії та післяопераційного лікування залежно від клінічного стану тварини. Отримані результати мають практичне значення для ветеринарної медицини, оскільки узагальнюють клінічний досвід оперативного лікування собак із сторонніми предметами у шлунково-кишковому тракті та можуть бути використані у практиці ветеринарних клінік для підвищення ефективності лікування та зниження ризику післяопераційних ускладнень.

The master's thesis is devoted to the study of the diagnostic features and surgical treatment of dogs with foreign bodies in the gastrointestinal tract, as well as to the analysis of clinical cases of surgical intervention under the conditions of a veterinary clinic. The relevance of the topic is determined by the significant prevalence of digestive tract disorders in dogs associated with the ingestion of foreign objects into the stomach or intestines. Companion animals, especially young dogs, often swallow foreign objects (plastic, fabric, toys, bones, etc.), which may lead to the development of acute or chronic gastrointestinal obstruction. This condition is accompanied by vomiting, refusal of food, abdominal pain, intoxication, and the risk of peritonitis. In most cases, the effective method of treatment is surgical removal of the foreign body. The aim of the study was to analyze clinical cases of surgical treatment of dogs with foreign bodies in the gastrointestinal tract and to substantiate the general principles of surgical management of such operations taking into account the individual characteristics of animals. The research was conducted at the private veterinary clinic “Pride” in Bila Tserkva, Kyiv region. The study used materials from clinical examinations of dogs with suspected foreign bodies in the gastrointestinal tract. Diagnosis was performed based on clinical signs, radiographic examinations, and laboratory blood parameters. Laboratory tests included determination of hemoglobin level, erythrocyte and leukocyte counts, hematocrit, and total protein concentration. Three clinical cases of surgical treatment of dogs of different breeds and body weights were analyzed in the study: the Yorkshire Terrier Bonia (5 years old, 4.5 kg), the Yorkshire Terrier Barney (2 years old, 5 kg), and the mixed-breed dog Topaz (5 years old, 11 kg). In all cases, the clinical picture included refusal of food, vomiting, abdominal wall tension, and general depression of the animals. The presence of foreign objects in the gastrointestinal tract was confirmed by radiographic examination.Surgical treatment involved laparotomy and removal of foreign bodies from the stomach or intestines. During the operations, different anesthesia protocols were used depending on the clinical condition of the animals. Local anesthesia included infiltration-conduction blockade with novocaine or lidocaine, while propofol or Telazol was used as the main anesthetic agent. The choice of anesthesia was determined by the general condition of the animals and the need to minimize the risk of respiratory depression. Vicryl suture material was used for intestinal closure. A two-layer suture technique was applied: the first layer consisted of mattress sutures, and the second layer was a continuous seromuscular inverting suture. To improve sealing and stimulate the formation of protective adhesions, the suture line was additionally covered with the omentum. The abdominal cavity was irrigated with sterile isotonic sodium chloride solution (0.9%). Abdominal drainage was not performed after surgery. Postoperative treatment included infusion therapy (Ringer’s solution, 5% glucose solution, Sterofundin), antibiotic therapy with ceftriaxone, anti-inflammatory drugs (dexamethasone or prednisolone), analgesics, and dietary feeding with specialized gastrointestinal veterinary diets. Local treatment of postoperative sutures was performed using chlorhexidine and betadine solutions. Comparative analysis of the clinical cases made it possible to determine the general principles of surgical treatment of foreign bodies in the gastrointestinal tract of dogs and to establish the need for an individualized approach to the selection of anesthesia protocols, infusion therapy, and postoperative management depending on the clinical condition of the animal. The obtained results are of practical importance for veterinary medicine, as they summarize clinical experience in the surgical treatment of dogs with foreign bodies in the gastrointestinal tract and can be used in veterinary practice to improve treatment effectiveness and reduce the risk of postoperative complications.