Діагностичні та лікувально-профілактичні заходи за уролітіазу в котів

Abstract

Встановлено, що патології сечовидільної системи у котів поширені та мають різні клінічні форми. У 2025 році серед госпіталізованих тварин зареєстровано 218 випадків, серед яких переважав уролітіаз (33,6 %), далі ‒ пієлонефрит (25,7 %) та уроцистит (12,8 %). Часто спостерігалися запальні процеси у нирках та порушення функцій печінки. Уролітіаз є поліетіологічним і зумовлений ранньою кастрацією, аліментарними порушеннями, ожирінням і низькою активністю. Анатомічні особливості сечівника сприяють утворенню конкрементів, переважали струвітні та оксалатні камені. Захворювання частіше виникає у самців (73,4 %) віком 1–8 років, у самок ‒ у старшому віці. Виявлено сезонність із підвищенням захворюваності у зимово-весняний період. Найбільш ураженими були безпородні, персидські та британські короткошерстні коти. Виділено легкий і тяжкий перебіг. Легка форма характеризувалася дизурією, гематурією та помірними змінами крові. Тяжка супроводжувалася обтурацією сечовивідних шляхів, анорексією, гіперазотемією, гіперкреатинінемією та порушенням функцій нирок і печінки. Клінічні, гематологічні, біохімічні та статистичні дослідження дозволили визначити фактори ризику та ефективність лікування. Комплексна терапія покращує стан тварин, проте при тяжкому перебігу повного відновлення органів не досягається, що обумовлює необхідність пролонгованого лікування. Результати можуть бути використані у навчальному процесі та практичній діяльності ветеринарних клінік для підвищення ефективності діагностики та лікування уролітіазу в котів. Кваліфікаційна робота магістра містить 55 сторінок, 11 таблиць, 6 рисунків, 10 додатків. Список використаних джерел включає 61 найменувань.