Розвиток системи землевпорядкування на засадах новітньої інституціонально-поведінкової теорії

Abstract

Означені проблеми землеустрою та землевпорядкування, розв'язанню яких здатна сприяти новітня інституціонально-поведінкова економічна теорія. Визначено інституціональні складові побудови та розвитку системи землевпорядкування, зокрема, поняття "Інституція" та "Інститут" стосовно землеустрою та землевпорядкування. Так, до інституцій віднесено: звички, стереотипи, ментальність, віра, переконання, в тому числі реалізації ідей сталого розвитку, які перебувають у "головах" землевпорядників та користувачів землевпорядних послуг і інформації про права на землю й про землекористування; "Правила гри", закони, нормативні акти, стандарти, міжнародні угоди і т.д. які відображаються в нормативноBправових актах із землеустрою, земельних відносин, кадастру, оцінки та охорони земель. До інститутів віднесено: національні та міжнародні професійні об'єднання землевпорядників, державні регуляторні органи із землеустрою, земельних відносин, земельного кадастру, охорони земель та інших природних ресурсів (уряд, галузеві міністерства і відомства, регіональні та місцеві адміністративні органи), наддержавні регуляторні органи з управління земельними ресурсами та землевпорядкування (ООН, Євросоюз і т.п.). Обгрунтовано ідею інституціональної мотивації розвитку землеустрою та землевпорядкування, зокрема, розроблено логічно-змістовну модель розвитку національної системи землевпорядкування, виходячи із еволюції запитів до її інформації, що базуються на засадах сталого розвитку країни та сталого (збалансованого) землекористування. Адже саме запити інституцій сталого розвитку загалом, та розвитку сталого (збалансованого) землекористування зокрема, визначатимуть нову, та головне — прийнятну світовим і національним середовищем, методологічну та організаційну базу побудови системи землеустрою та землевпорядкування та їх широкого впровадження. Обгрунтовано, що сприйняття ідей сталого розвитку в національних середовищах є ефектом інституціональної правонаступності — одним із головних теоретичних досягнень інституційної теорії і може слугувати неформальною інституційною основою переходу на новий етап побудови національної системи землевпорядкування на засадах новітньої інституціональноBповедінкової теорії. Зокрема, розвиток системи на нових принципах, визначатиме і побудову національних інституціональних основ розвитку землеустрою та землевпорядкування і розробку нової науково-теоретичної платформи в сучасних умовах. В основі такої наукової платформи повинна бути парадигма землеустрою та землевпорядкування щодо ринково-орієнтованої моделі земельного устрою України та її регіонів і економіки сталого розвитку землекористування. Розроблено логічно-змістовну модель інституціонального забезпечення синергетичної моделі розвитку землеустрою та землевпорядкування.