Реалізація принципу заступництва в міжнародному гуманітарному праві. Особи, що потребують заступництва під час збройних конфліктів

Abstract

Статтю присвячено розгляду питання актуальних проблем реалізації та гарантування принципу заступництва міжнародного гуманітарного права. Заступництво розглядається як захист не від невідворотного в умовах війни насилля як такого, а від свавілля, що спричинено однією воюючою стороною по відношенню до осіб, що належать іншій воюючій стороні, які під час війни опинилися під владою першої. Один з найважливіших принципів міжнародного гуманітарного права встановлює, що всі особи, які потрапляють у владу ворога, мають право на гуманне поводження незалежно від їх статусу та раніше виконуваної функції чи діяльності. Міжнародне гуманітарне право прямо уповноважує сторони конфлікту вжити таких заходів контролю або заходів безпеки, щодо осіб, які є під їхнім контролем, що може бути необхідним через війни. Право на заступництво є абсолютним і поширюється не лише на осіб, позбавлених волі, але й, ширше, на мешканців території під контролем ворога. На прикладі, збройної агресії Російської федерації по відношенню до України ми можемо спостерігати часткове або повне ігнорування принципу заступництва. При наявності проблем реалізації та гарантування принципів міжнародного гуманітарного права, держави вирішують задачу щодо їх трактування, перш за все, міжнародними судовими інстанціями (це спеціальні міжнародні кримінальні трибунали, організовані у зв'язку з конкретними конфліктами, Міжнародний кримінальний суд і, звичайно, Міжнародний суд ООН) і трибуналами, повноцінним винесенням рішень по справах, пов'язаними з порушеннями міжнародних нормативно-правових актів.