Стале (збалансоване) землекористування: понятійний базис та методологія інституціолізації

Abstract

З'ясовано, що станом на 2021 р. в Україні не сформована світоглядна парадигма сталого (збалансованого) землекористування, на якій би грунтувалася Стратегія земельної політики щодо управління земельними ресурсами та землекористуванням, і яка б була орієнтована на досягнення оптимального балансу між трьома складовими збалансованого землекористування — економічною, соціальною та екологічною. Обгрунтовано, що законодавче визначення сталого землекористування не є достатньо обгрунтованим та збалансованим. Визначено, що під сталим (збалансованим) землекористуванням необхідно розуміти систему організації використання та охорони землі та інших природних ресурсів й біорізноманіття та відповідних їй земельних відносин, що відповідають відносинам суспільного розвитку, при якій досягається оптимальне співвідношення між соціальними, екологічними та економічними факторами розвитку землекористування, нормалізацією якісного стану земельних та інших природних ресурсів (нейтральною деградацією), задоволенням матеріальних і духовних потреб нинішнього та прийдешніх поколінь. Виходячи із сформульованого поняття сталого (збалансованого) землекористування, його сутність полягає у збалансуванні соціальних, екологічних та економічних факторів землекористування шляхом інституціолізації процесу землекористування та організації його форм. Обгрунтовано, що методологія інституціолізації сталого землекористування із інтенсивною експлуатацією земель (земельних ресурсів) полягає у наступному: підтримці необхідного рівня біотичного регулювання земельних ресурсів та навколишнього середовища; ієрархії рівнів управління сталим землекористуванням, зокрема: концептуального, ідеологічного, політичного та економічного. Визначено "коридори" допустимого рівня землекористування за: екологічними параметрами (рівнем екологічної стабільності та антропогенного навантаження, збереження природних екосистем, за балансом природних та антропогенних потоків енергії — біомаси в навколишньому середовищі, за ступенем вилучення земельних та інших природних ресурсів і об'єктів — рослинного покриву, грунту, земельних ділянок); соціальними параметрами (за рівнем зростання доданої вартості землекористуванням, рівнем забезпеченості землею населення, зайнятість населення в економіці регіону та територіальної громади, стан здоров'я населення, збереження соціальних функцій природних ландшафтів); економічними параметрами (технологічні, технічні, за витратами, доходами, вартістю).