Сибірка у тварин

Abstract

Серед інфекцій, що представляє небезпеку для тварин і людей, залишається сибірка, збудник якої зберігається у вогнищі захворювання більше 100 років. Збудник сибірки відноситься до мікроорганізмів, третьої групи патогенності особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) (за класифікацією ВООЗ). У сучасній термінології особливо небезпечними називають інфекційні хвороби, які в зв’язку з високою контагіозністю та блискавичним поширенням здатні спричинити надзвичайну ситуацію з фатальними наслідками. Метою статті було описати останні випадки захворювання на сибірку собак та овець. Наведені історичні факти спалахів сибірки, шляхи зараження, клінічні та патологоанатомічні зміни у тварин, серологічний моніторинг, схеми та дози проведення антибіотикотарапії. Подано обґрунтування щодо подальшого вивчення питання випадків діагностики і захворюваності на сибірку у тварин на території України. Таким чином, собаки та вівці можуть бути носіями збудника та забруднювати навколишнє сере- довище, виділяючи збудника з фекаліями, сечею, слиною тощо. Фахівці ветеринарної медицини повинні це знати і розуміти, проводити нагляд за супутньою фауною та вміти діагностувати сибірку і, за необхідності, проводити профілактичні заходи серед тварин. На території нашої держави діють ефективні протиепізоотичні заходи щодо сибірки, що забезпечило зменшення кількості неблагополучних пунктів на території країни в цілому, а також існує тенденція щодо зниження кількості спалахів сибірки тварин паралельно зі зменшенням кількості поголів'я основних видів тварин, сприйнятливих до сибірки, що, можливо, значно посприяє покращенню епізоотичної ситуації. Таким чином, виникнення та вивчення захворювання сибіркою приділяється велика кількість років, проте лише одним із питань у якому людство перемагає – це лише зменшення кількості випадків загибелі як тварин так і людей, а збудник так і залишається посідати перше місце у списку небезпечних біоагентів.