Міжнародно-правовий аналіз злочинів проти миру та людяності

Abstract

У статті здійснено комплексний міжнародно-правовий аналіз становлення, нормативного закріплення та еволюції понять «злочини проти людяності» та «злочини проти миру» в системі сучасного міжнародного права. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю чіткого розуміння юридичної природи цих діянь в умовах сучасних збройних конфліктів та геополітичних викликів. Автором досліджено історичну ретроспективу формування концепції «злочинів проти людяності», починаючи від преамбули Гаазької конвенції 1907 року та спроб кодифікації після Першої світової війни, до остаточного закріплення у Статуті Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу 1945 року. Розглянуто термінологічні особливості перекладу та вживання понять «crimes against humanity» та «crimes against mankind», обґрунтовано доцільність використання терміну «злочини проти людяності».Особливу увагу приділено трансформації складу злочинів проти людяності у діяльності міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc (по колишній Югославії та Руанді) та Міжнародного кримінального суду. Проаналізовано розширення об’єктивної сторони цих злочинів, до якої згодом були включені катування, зґвалтування, апартеїд та насильницьке зникнення людей. У статті проведено чітке розмежування злочинів проти людяності із суміжними складами злочинів –геноцидом та військовими злочинами. Визначено, що ключовою відмінністю злочинів проти людяності є їх спрямованість проти будь-якого цивільного населення в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, незалежно від наявності стану війни, тоді як геноцид передбачає спеціальний умисел на знищення певної групи, а військові злочини прив'язані до збройного конфлікту. Окремий блок дослідження присвячено правовому статусу цих діянь як порушень норм jus cogens. Наголошується на тому, що на осіб, винних у злочинах проти людяності, поширюється принцип універсальної юрисдикції, до них не застосовуються строки позовної давності, а офіційний статус (включаючи імунітет глави держави) не звільняє від кримінальної відповідальності.Значну частину роботи присвячено проблематиці «злочинів проти миру» (агресії). Проаналізовано історичний шлях від Пакту Бріана-Келлога до визначення агресії Нюрнберзьким трибуналом як «найтяжчого міжнародного злочину». Висвітлено складні політико-правові аспекти судового переслідування за злочин агресії в сучасних умовах, зокрема в рамках Римського статуту МКС. Автор констатує, що попри теоретичне визнання агресії злочином, на практиці існують суттєві перепони для реалізації відповідальності вищих посадових осіб держав за його вчинення, що створює ризикперетворення відповідних правових норм на декларативні. Зроблено висновок про необхідність удосконалення міжнародних механізмів для подолання безкарності як за злочини проти людяності, так і за злочини проти миру.