Критерії розмежування права на приватне та публічне: теоретичний аналіз

Abstract

Проблема розмежування права на приватне та публічне є однією з найважливіших в теорії держави і права, оскільки визначає основоположні принципи правового регулювання суспільних відносин. У даному дослідженні розглядаються ключові критерії поділу права на приватне та публічне, які допомагають узагальнити та систематизувати сучасні підходи до цього питання. Особлива увага приділяється таким фундаментальним категоріям, як предмет правового регулювання, метод правового регулювання, склад суб'єктів правовідносин та ініціатива захисту інтересу. Предмет правового регулювання визнається сучасною юридичною наукою одним з базових критеріїв поділу права на приватне та публічне. Для приватного права характерними є суспільні відносини, що ґрунтуються на вільному волевиявленні сторін і рівному юридичному становищі. Наприклад, цивільне право регулює особисті немайнові та майнові відносини на основі юридичної рівності учасників. У публічному праві, навпаки, акцент робиться на фактичній нерівності суб'єктів правовідносин та спрямованості таких відносин на здійснення державної влади, часто за допомогою примусової процедури. Метод правового регулювання є іншим важливим критерієм розмежування приватного та публічного права. Він поділяється на два головні типи: імперативний (характерний для публічного права) та диспозитивний (притаманний приватному праву). Імперативний метод передбачає обмеження дій суб'єктів нормами права, перевагу імперативних норм та необхідність виконання покладених обов'язків через державний примус. Диспозитивний метод, навпаки, надає суб'єктам право на самостійне вирішення питань у межах правомірної поведінки, заснованої на принципі рівності та взаємності. Склад суб'єктів правовідносин також має значення при розмежуванні правових галузей. Приватне право традиційно регулює відносини між приватними особами, де всі учасники є юридично рівними. У публічному праві жодна з сторін має домінувати, оскільки один із суб'єктів зазвичай є органом державної влади, який використовує свої владні повноваження для регулювання відносин. Принцип "Дозволено лише те, що прямо передбачено законом" характерний саме для публічного права, в той час як приватне право дозволяє реалізацію прав за власним розсудом. Критерій ініціативи захисту інтересу доповнює інші критерії розмежування права. У публічному праві захист інтересу здійснюється органами державної влади, а в приватному - самими учасниками правовідносин через цивільне судочинство. Це демонструє різні підходи до захисту соціальних благ, які гарантується законом.