Українське казкознавство: методологія досліджень та едиційна практика.

Abstract

Автор монографії пропонує розглядати казкознавство як окрему галузь фольклористики. У ході дослідження автором розглянуто термінологію, наукові методи та школи, які використовуються для вивчення казкового наративу. Автор також здійснив історіографічний поділ казкознавства за періодами, що відповідають добі романтизму, реалізму та постмодернізму. У монографії подано періодизацію українського фольклору з урахуванням об’єктивних чинників історії українського народу протягом двох століть (ХІХ–ХХІ ст.). Представлені в роботі чотири періоди казкознавства продемонстрували динаміку розвитку наукового напряму, що дало змогу охарактеризувати специфіку казкознавчої, збиральницької та видавничої діяльності, зосередити увагу на окремих постатях учених. чиї внески найбільше відповідали завданням наших досліджень. Визначивши позитивні чинники у розкритті теорії та редакційної практики української казки, вдалося виконати поставлені завдання, які полягали в описі умов становлення української казки як окремого напряму фольклористики; встановлення його періодизації; уточнення проблематики, термінології, інструментарію, основних понять із зазначенням імен дослідників певної проблематики; розгляд методики складання збірок казок. Застосування методів і прийомів дослідження питання було зумовлено поставленими завданнями та апелювало до описового, історичного, аналітичного та теоретичного методів опрацювання матеріалів, які, у свою чергу, вимагали спостереження, експериментування та структурування з метою формулювання необхідних висновків. У поле дослідження потрапили різноманітні матеріали (від теоретичних праць, словників до збірок казок та інтернет-сайтів різного призначення). Це дозволило створити цілісну картину української фольклористики, відповісти на питання про її генезис, самодостатність як наукового напряму та окремої навчальної дисципліни.