Інновації, як чинник прискорення науково-технічного прогресу в аграрному секторі України

Abstract

Доведено, що інноваційний процес у сільському господарстві характеризується різноманіттям організаційних форм, які мають принципові відмінності за характером фінансування та економічною основою функціонування. Існують значні відмінності інноваційних формувань і за основною метою функціонування: від розробки технікотехнологічної ідеї до її наукового опрацювання, реалізації (впровадження) та надання інформаційних та консультаційних послуг. Практичний досвід розвитку інноваційних процесів дозволяє стосовно сільськогосподарського виробництва виділити їх основні етапи: створення інновацій, їх поширення та освоєння товаровиробниками. Успішний розвиток інноваційних процесів у стадії поширення інновацій значною мірою залежить від інформаційної забезпеченості галузі. Відповідальність за це мають взяти на себе органи управління сільськогосподарським виробництвом та наукові організації — творці інновацій. Вони прямо і безпосередньо зацікавлені в оперативному інформуванні товаровиробників про створені та створювані інновації. Освоєння інновацій товаровиробниками сільськогосподарського виробництва поступово створює умови для прискорення науково-технічного прогресу у галузі. При цьому у виробництві створюється певний ефект від освоєння інновацій, що виражається у додатковому виході продукції з одиниці площі, скороченні витрат на одиницю продукції та на отримання додаткового доходу. В ідеалі цей сукупний додатковий дохід має перевищувати витрати на створення та освоєння інновацій. При цьому необхідно враховувати, що сукупного додаткового ефекту, який отримується безпосередньо у виробництві від науково-технічного прогресу, недостатньо для фінансування науково-технічної сфери галузі. Тому у всіх країнах науково-технічна сфера фінансується з державного бюджету. І чим більше виділяється коштів на розвиток науки, тим вищі темпи розвитку науково-технічного прогресу. Така закономірність протягом останнього століття стійко проглядається, особливо у державах із досить високим рівнем розвитку науково-технічного потенціалу. Таким чином, удосконалення системи організації інноваційної діяльності в сільськогосподарському виробництві має носити комплексний характер, охоплювати весь спектр сторін цієї діяльності — від проведення наукових досліджень та розробок, експериментальної перевірки наукових результатів до впровадження у виробництво та оцінки ефективності. Підвищенню обгрунтованості та ефективності вжиття заходів державного впливу у сфері організації інноваційної діяльності в сільськогосподарському виробництві могло б сприяти виділення цієї проблеми в одну з пріоритетних галузей наукових досліджень з аграрних проблем.