Результати мікотоксикологічних досліджень впливу санітарно-гігієнічних умов на синтез дезоксиніваленолу мікроміцетом F. graminearum на різних зернових субстратах

Abstract

В останні роки все частіше увагу дослідників привертають мікотоксини, зокрема фузаріотоксини, які мають вирішальне значення у патології сільськогосподарських тварин. Серед них слід виділити дезоксиніваленол (ДОН) – один з найпоширеніших фузаріотоксинів. Він впливає на здоров'я тварин, що споживають забруднений корм, та може зумовлювати різноманітні порушення обмінних процесів, змінюючи властивості гомеостазу організму. Один з основних ефектів дезоксиніваленолу полягає в тому, що він стимулює продукцію прозапальних цитокінів, що спричиняє гостру фазу запалення у тварин. Крім того, дезоксиніваленол зумовлює зниження апетиту та може спричиняти гіпофагію у тварин, що призводить до зниження добових приростів. Напрям проведених досліджень спрямовано на виявлення оптимального субстрату для синтезу дезоксиніваленолу та максимального його накопичення грибом F. graminearum, також встановлено оптимальні параметри для синтезу мікотоксину (температура культивування, вологість субстрату, термін культивування). Як субстрати використовували зерно таких культур: пшениці, рису, кукурудзи, ячменю, вівса, жита, проса, пшона, гороху, сої, соняшнику, гірчиці, ріпаку, гречки та льону. Дезоксиніваленол у пробах визначали методом тонкошарової хроматографії. Продукування дезоксиніваленолу вивчали за температур 4, 17, 24 та 28 °С; вологості субстрату в межах від 14–90 % і тривалості культивування від 1 до 4 тижнів. Мікотоксинопродукуюча активність гриба F. graminearum ізолят 195/1 значною мірою визначалась досліджуваними параметрами. Максимальна кількість дезоксиніваленолу продукувалась за температури 24 ºС, вологості субстрату 50 %, тривалістю культивування 24 доби. Із апробованих субстратів найкращим для продукції дезоксиніваленолу виявився рис. Отримані результати слугують основою для можливого прогнозування забруднення кормів дезоксиніваленолом і загалом дозволять оптимізувати заходи контролювання мікотоксикозів і в такий спосіб мінімізувати можливі ризики отруєння мікотоксинами людей і тварин.