Діяльність Максима Рильського в науковому та популяризаторському контекстах українського казкознавства

Abstract

Максима Рильського вважають теоретиком української фольклористики, гарантом наукової термінології і методології. Його редакторська діяльність над збірниками народних казок у перекладах, написання науково-популярних передмов, участь у науково-публічних дискусіях стали важливим надбанням сучасного казкознавства. Наукова діяльність фольклористів-казкознавців радянського періоду мала низку позитивних факторів, що вплинули на формування сучасних методів дослідження жанрів малої епіки, наративу, критерій організації структури наукоємних збірників зразків народної казки. У статті також розглянуто основні напрацювання науковцівказкознавців, що публікувалися впродовж років, коли М. Рильський очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Акцентовано на проблематиці та дискурсі навколо фольклорних збірників казок. Названо імена науковців, які вивчали народну казку, міжетнічні проблеми цього жанру. Зроблено висновки стосовно генези досліджень казкової епіки, що сформували наукову школу казкознавства, представлену іменами Г. Сухобрус, В. Юзвенко, І. Березовського, О. Бріциної, Л. Мушкетик.