Філософія землегосподарювання та землевпорядкування: авторські роздуми щодо розвитку земельного устрою в Україні у повоєнний період

Abstract

Обгрунтовано, що основноми складовими нової філософії землегосподарювання та землевпорядкування в Україні у повоєнний період є концептуально-інноваційний підхід до: 1) розвитку українського землегосподарювання в сільському господарстві, що базується на вивченні українських традицій господарювання з розумінням специфіки української ментальності; 2) сфери земельної і землевпорядної законотворчості, що відображає нову ідеологію взаємодії державного управління з кожним окремим індивідуумом, який бажає стати «господарем на Землі». Це створення нових робочих місць та водночас турбота про добробут кожного члена нашого суспільства; 3) безпосередньо радикальної та раціональної організації сільськогосподарського землекористування на сімейних засадах. Саме так, планувалося землекористування селян у період 1906-1917 рр.; 4) формування системи сільськогосподарського землегосподарювання, як основної складової земельного устрою на території територіальних громад, що базуються на сімейному фермерстві. «Фермерський підхід» передбачає розвиток багатофункціонального землекористування, наприклад, рослинництво, тваринництво, рекреація; 5) управління, що полягає в одномоментній гнучкості та швидкості прийняття рішень на різних етапах землевпорядного процесу, тобто. у володінні теперішнім часом, але також і у строгому державному контролі; 6) залучення різних суспільних структур, та й усієї громадськості загалом, до справи землеустрою та організації сімейних фермерських та селянських господарств. Насамперед, це стосується підняття статусу, поваги та авторитету Людини, яка працює на Землі; 7) створення міцних сімейних фермерських та селянських господарств шляхом їх кооперації, яка надалі призведе і до організації заводів з переробки сільськогосподарської продукції та до виходу на міжнародні ринки. Тільки в такий спосіб можливе дійсне піднесення добробуту кожного сільського жителя України. Спадкування земельних ділянок призведе до вдосконалення всього навколишнього простору. Це завдання саме і лише для України у звязку із здісненим паюванням сільськогосподарських угідь. Технічно сьогодні землевпорядкування можна здійснити набагато простіше, ніж у період 1906-1917 років. У сучасних умовах цифрової картографічної інформації високої точності, інноваційних ГІС-технологій можливе значне скорочення часу на роботи із землевпорядкування, а отже, успішне проведення нового землеустрою в масштабах країни. Набагато складніше повернути традиції любовного ставлення до землеробської праці серед молодого покоління та престижність професії хлібороба. Очевидно, це особливе завдання для влади, науки та освіти у повоєнний період.