Передумови формування парадигми здоров'я людини

Abstract

З історичного боку, валеологія усвідомлено чи, частіше, несвідомо була окремим напрямом суспільної діяльності й особистої активності. Так, неусвідомлена валеологічна активність була характерна для доісторичного періоду в зв’язку з потребами виживання, вирощування потомства, захисту, а також як компонент анімістичної ритуальної діяльності. Тоді ж зародилися перші валеологічні закони, традиції й ритуали в часи розквіту перших європейських та азійських цивілізацій спостерігався синкретизм медичного й духовного начал (Античність, східна традиція). Згодом гуманітарна діяльність відокремилася від практичної, що загальмувало розвиток протовалеології, особливо в епоху середньовіччя. Початок Відродження ознаменував появу цілісної духовно-природної парадигми людини з можливістю комплексно розвивати її духовне й фізичне начало, а розвиток міст сприяв значному підвищенню гігієнічних умов існування. Класичний період культури та філософської думки породив кілька підходів моралізаторського, утопічного, просвітницького та іде алістичного характеру. Наприкінці ХІХ століття з приходом позитивістської парадигми та епохи модернізму в культурі людина є центром світового й власного самостворення. Проте на теренах нашої держави, як і низки інших, на початку ХХ століття запанувала соцреалістична парадигма здоров’я людини, що залучила громадянина як елемента тоталітарної держави домасових способів валеологічної активності – фізична культура, масовий спорт, допризовна підготовка, трудова діяльність. Тільки в останні десятиліття ХХ століття після остаточного падіння колоніальної політики у світі валеологія стала окремою дисципліною й формою суспільної свідомості.