Наукова гіпотеза трактування землевпорядкування як соціально-економічної інституції

Abstract

Встановлено, що основними функціями землеустрою та землевпорядкування щодо забезпечення відповідних видів земельних відносин є: розвиток (територіальне та внутрішньогосподарське планування) землекористування; формування меж земельних ділянок та землекористування як сукупності земельних ділянок та прав на них; оцінювання потенціалу земельних ресурсів, вартості землекористування та його екологічного стану; просторова та інституціональна організація використання та охорони землі і інших природних ресурсів. Всі чотири функції землевпорядкування взаємопов'язані. Але базовою функцією є розвиток (територіальне та внутрішньогосподарське планування) землекористування, яка реалізовується в процесі землевпорядкування (територіального планування шляхом зонування земель за типами (підтипами) землекористування). З'ясовано викривлене уявлення про сутність землевпорядкування у вітчизняному соціальноBекономічному середовищі. Так, спостерігається однобокий вплив формалізації правил землеустрою та землевпорядкування, втілених у нормативних приписах, на всі сфери "землевпорядного життя" — на практику його діяльності, на діяльність регулюючих та контролюючих організацій. Обгрунтовано, що землевпорядкування необхідно трактувати як інституцію соціально-економічного середовища, яка забезпечує порозуміння та керованість земельних відносин і просторової та інституціональної організації використання і охорони земель у цьому середовищі, опрацьовуючи та інтерпретуючи для землекористувачів інформацію про факти та явища створення земельної власності, упорядкування використання земель і інших природних ресурсів та функціонування відносин прав власності на землю і земельного капіталу. Інтерпретація фактів і явищ землевпорядкування здійснюється за допомогою специфічних правових норм, методів, принципів та професійних суджень землевпорядників. У вузькому розумінні, землевпорядкування — інституція трансформації за допомогою специфічних методів, підходів (формальна складова інституції) і професійних суджень (неформальна складова інституції) фактів (інформації) про землекористування на мову карт, цифр і стандартів (правил), для порозуміння та керованості земельного устрою в соціально-економічних середовищах. У широкому розумінні і образно Інституція землевпорядкування є мовою держави, територіальних громад, громадян і бізнесу у місцевих, регіональних, національних та світових соціально-економічних середовищах.