Розвиток органів травлення у гусенят, що вирощуються на м'ясо, залежно від рівня літію у комбікормах

Abstract

Останнім часом експериментально доведена життєва необхідність для живих організмів літію, який раніше вважали умовно-ессенціальним мікроелементом. Чисельні експериментальні дослідження проведені на різних видах тварин і птиці дозволили виявити досить широкі та різнопланові властивості літію, зокрема, антимікробні, антивірусні, протипухлинні, антистресові та антиоксидантні. Відкриття біологічних властивостей та розкриття біохімічних механізмів дії літію стало підставою для використання його у ветеринарній та зоотехнічній практиці. Препарати літію з успіхом використовуються для лікування різних захворювань тварин, профілактики та корекції «технологічних» стресів у птиці, підвищення її продуктивних якостей та покращення якості м’ясної продукції. Незважаючи на біохімічну багатогранність і практичне значення цього мікроелемента, літій поки що недостатньо використовується у годівлі сільськогосподарської птиці через відсутність оптимальних норм уведення його в комбікорми. При розробці оптимальних норм уведення літію в комбікорми, слід оцінювати не тільки показники продуктивності птиці та якості продукції, а й фізіологічні показники її розвитку. У науково-господарському досліді вивчено вплив добавок різних доз літію в комбікорми на розвиток органів травлення у гусенят, що вирощуються на м'ясо. Дослідження проводилися на гусенятах породи “Датский легарт”. Тривалість досліду становила 70 днів. Введення літію до складу комбікормів для гусенят, у дозах 0,15 мг/кг 0,20 та 0,25 мг/кг позитивно вплинуло на розвиток їх органів травлення, про що свідчить тенденція до збільшення маси кишечника (на 2,2–4,8 %) та загальної його довжини (на 0,5–1,1 %), а також підвищення маси печінки (на 2,0–7,0 %) та м’язового шлунка (на 3,4–7,3 %). Кращі макроморфологічні показники розвитку органів травлення мали гусенята, комбікорми яких упродовж усього періоду вирощування збагачували літієм із розрахунку 0,15 мг/кг. Співставлення живої маси гусенят дослідних груп з показниками розвитку кишечнику, печінки та м’язового шлунка дозволяє стверджувати, що органи травлення у них були розвинуті краще та упродовж періоду вирощування функціонували більш активно.