Уролітіаз у котів: поширення, причини, діагностика та лікування

Abstract

Матеріалом для клінічного і лабораторного дослідження було 6 котів віком 4–10 років, які поступили на лікування до Кагарлицької районної державної лікарні ветеринарної медицини в м. Кагарлик і мали клініку уролітіазу (різні ступені сечокам’яної хвороби). Встановлено, що основними причинами уролітіазу котів є: незбалансована, одноманітна годівля тварин, порушення співвідношення між кислотними і основними еквівалентами кормів, надмірне використання кормів, збагачених на фосфати (1,6 %) та магній (1,0 %), різкий перехід тварин на сухі корми, недостатнє надходження рідини в організм, макро- і мікроелементози, гіпо- та гіпервітамінози, гіподинамія, генетична схильність даного виду тварин та кастрація котів у ранньому віці (до 2-х років). Серед котів частіше хворіють кастровані самці (61,2 %), некастровані (32,0 %) і самки (6,8 %) від 4 до 7-річного віку. Хвороба має сезонний характер. Клінічний прояв уролітіазу в котів виявляються взимку та на весні (лютий-травень) з піком в березні та осінньо-зимовий період з піком у вересні-жовтні. Встановлено, що у 33,3 % тварин перебіг уролітіазу був хронічний. До виникнення закупорки сечовидільних шляхів клінічні ознаки хвороби неспецифічні: незначне зниження апетиту, пригнічення, депресивний стан; при закупоренні: сечові кольки, порушення відтоку сечі та зміна її властивостей. При дослідженні сечі виявили макро- і мікрогематурію, лейкоцитурію, протеїнурію, кристалурію у 100 %, гіперстенурію, зрушення рН в лужний бік у 83,3 %, бактеріурію (50,0 % котів). У 66,7 % тварин для відновлення прохідності сечовивідного каналу ефективним було застосування спазмолітичного засобу, у інших − використовували катетеризацію з ретроградним вимиванням уролітів та проведення симптоматичного лікування котів. Галузь використання результатів. Результати роботи можуть бути використані за діагностики та проведенні лікувально-профілактичних заходів за уролітіазу у котів.