Діагностика та ефективність лікувально-профілактичних заходів за панкреатиту в котів

Abstract

Робота присвячена актуальній проблемі ветеринарної медицини дрібних домашніх тварин – панкреатиту у котів, що характеризується складністю діагностики та варіабельністю клінічного перебігу. Метою дослідження було встановлення поширеності панкреатиту у структурі захворювань котів, вивчення його клініко-біохімічних проявів та порівняння ефективності декількох схем лікувальних заходів. Дослідження проводилися протягом 2024–2025 рр. на базі ветеринарної клініки «Шанс». На першому етапі було проаналізовано статистичні дані щодо загальної захворюваності 547 котів для визначення питомої ваги різних груп патологій. У експерименті застосовували загальноклінічні методи для оцінки стану тварин обох груп, а також проводили біохімічний моніторинг показників сироватки крові до початку досліду та на 20-ту добу після впровадження лікувальних схем. Вивчено, що внутрішні незаразні хвороби (26,9 %) є найпоширенішими, серед яких домінують патології органів травлення (41,5 % від внутрішніх хвороб). У структурі патологій органів травлення панкреатит (27,9 %) посідає друге місце після гастроентериту. У котів з панкреатитом (n=17) основними ймовірними етіологічними факторами були аліментарні порушення (35,3 %) та поєднання з гепатодистрофією (52,9 %). Клінічна картина характеризувалася пригніченням (76,5 %), блювотою (64,7 %), стеатореєю (58,8 %), анорексією та зневодненням (по 47,1 %). Біохімічно відзначалася диспротеїнемія зі значною часткою відносної гіпоальбумінемії (52,9 %) та суттєве підвищення активності α-амілази, АсАТ та АлАТ у більшості тварин. 4 Встановлено, що на початку експерименту дослідна група мала вірогідно вищі (p<0,001) показники відносного вмісту альбумінів порівняно з контрольною. На 18 добу у дослідній групі спостерігалося вірогідно краще клінічне покращення (відновлення апетиту у 85 % проти 35 % у контролі, активності – 86 % проти 55 %, зникнення жовтяниці – 80 % проти 50 % з її наявністю). Також у дослідній групі зафіксовано вірогідне зростання загального білка та відносного вмісту альбумінів, а також вірогідно нижчі рівні α-амілази та АсАТ (p<0,05) порівняно з контрольною групою.