Комплексний підхід до діагностики, лікування та профілактики урологічних патологій у котів

Abstract

У рамках нашого дослідження було вивчено поширеність урологічних патологій у котів та порівняно терапевтичну ефективність двох підходів до їх лікування: стандартної схеми (контрольна група, n=11) та розширеної комплексної схеми (дослідна група, n=11). Дослідження проводилося на базі ветеринарної клініки «Зоолюкс» (м. Київ) у 2024–2025 рр. Для оцінки стану тварин використовували загальні клінічні методи, ультразвукове дослідження, загальний аналіз сечі та проводили моніторинг біохімічних показників сироватки крові до початку лікування та на 19-ту добу терапії. Вивчено, що за результатами аналізу структури захворюваності (2897 котів), патології сечової системи посідають провідне місце серед внутрішніх незаразних хвороб (57,3 % від 1087 випадків), з домінуванням циститу (33,4 %) та уролітіазу (31,3 %) серед 623 випадків уропатологій. Коти (n=22), відібрані для експериментального лікування, на початку дослідження надходили у стані різного ступеня тяжкості, з характерними клінічними ознаками: пригніченням (72,7 %), анорексією (77,3 %), порушеннями сечовипускання (странгурія/полакіурія у 81,8 %, дизурія у 68,2 %), гематурією (63,6 %) та дегідратацією (59,1 %). Ультразвукове дослідження підтверджувало наявність циститу, уролітіазу, гідронефрозу або полікістозу нирок. Загальний аналіз сечі у більшості випадків виявляв гематурію (90 % проб), протеїнурію (85 %), лейкоцитурію (70 %), кристалурію (у 65 % випадків уролітіазу) та бактеріурію (45 %). Біохімічний аналіз крові на початку дослідження виявив у тварин обох груп виражену азотемію (підвищення сечовини та креатиніну), гіперфосфатемію та глибоку гіпоальбумінемію.Встановлено, що на 19-ту добу терапії встановлено, що застосування розширеної комплексної схеми лікування у дослідній групі призвело до статистично значущого покращення більшості клінічних, урологічних та біохімічних показників порівняно з контрольною групою. У дослідній групі відзначено нормалізацію загального стану та апетиту у більшості тварин (90,9 % та 81,8 % відповідно), практично повне зникнення порушень сечовипускання (у 90,9 %). Гематурія була мінімальною або відсутня у 90,9 % котів, протеїнурія реєструвалася лише у 9–18 %, а лейкоцитурія, бактеріурія та виражена кристалурія практично не виявлялися. Біохімічно, у дослідній групі на 19 добу середній рівень загального білка зріс на 29,1 % і був вірогідно на 14,0 % вищим (р<0,001), ніж у контролі; відсотковий вміст альбумінів збільшився на 45,7 % і був на 6,2 % вищим (р<0,001), ніж у контролі; абсолютний вміст альбумінів зріс на 88,6 % і був на 20,9 % вищим (р<0,001), ніж у контролі, майже досягнувши норми. Концентрація сечовини у дослідній групі знизився на 39,0 % і був вірогідно на 34,9 % нижчим (р<0,001), ніж у контролі; креатинін знизився на 11,2 % і був на 6,1 % нижчим (р<0,01), досягнувши верхньої межі норми. Вміст неорганічного фосфору в дослідній групі знизився на 28,2 % (р<0,01) і був на 11,6 % нижчим, ніж у контролі (р>0,05). У контрольній групі також спостерігалася позитивна динаміка, проте вона була менш вираженою, і більшість показників не досягли фізіологічної норми.