Системні засади антикорупційної політики держави

Abstract

Стаття присвячена дослідженню системи антикорупційної політики й обґрунтуванню ролі системного підходу у формуванні цілісної, стійкої політики держави у сфері запобігання та протидії корупції. Встановлено, що антикорупційна політика є складовою правової та судової політики – одного з визначальних напрямів державної політики. Зазначено, що досліджувана політика має складну внутрішню структуру, яка складається з мережі рівнів, суб’єктів, об’єктів, механізмів, напрямів, методів, інструментів тощо. Обґрунтовано, що напрями антикорупційної політики розкривають її зміст і залежать від актуальних викликів, із якими стикається держава у цій сфері. Узагальнено рівні здійснення антикорупційної політики, їхня роль, особливості й відповідальність у боротьбі з корупцією. Представлено різнорівневу антикорупційну систему суб’єктів із розподілом обов’язків і завдань; зазначено, що її ефективність залежить від взаємодії між ними й політичної волі передусім вищого керівництва країни. Узагальнено об’єкти антикорупційної політики, де виникають ризики корупційних проявів. Доведено, що механізм антикорупційної політики є динамічним процесом, включає засоби досягнення мети та забезпечення конкретного результату в досліджуваній сфері, а приведення його в дію відбувається за допомогою низки конкретних інструментів. Встановлено, що комплекс корупційних сфер та дій об’єктів впливу також потрібно розглядати з позиції системності, на цій підставі доведено необхідність активізації антикорупційних заходів. Зазначено, що жодні обставини, навіть активні воєнні дії на території нашої країни, не можуть бути підставою для послаблення контролю над корупцією, а підзвітність є критично важливою для забезпечення доброчесності публічних процесів. Запропоновано ключові аргументи для обґрунтування ролі системного підходу у побудові ефективної антикорупційної політики держави.