Наукові засади стратегії розвитку земельного устрою України і її регіонів у повоєнний період

Abstract

Обґрунтовано значення земель для суспільства таїхосновніфункції: для урядів і держав – це складова суверенітету, інструмент влади т аконтролю; для фермерів і інших сільськогосподарських землекористувачів – це джерело продовольства та засобів для існування; для великого бізнесу – джерело прибуткових активів; для населення країни – суспільнийчи «священний» актив, якийнеобхідноз місце перебування видів, які слід захищати; для вчених – всебічно досліджуваний компонент біосфери, що забезпечує життєві пріоритети та функціонування екосистем в наслідок складної взаємодії ґрунтів, води, біоти, геоморфології т амінералів. В цьому зв’язку визначено, що основним підходом до оцінки системи землекористування, а відповідно і земельного устрою, є сталий (збалансований) розвиток. Комплексне вирішення проблем розвитку земельних відносин, організації використання і охорони земель з врахуванням екологічних, соціальних та економічних інтересів громадян, територіальних громад і держав вцілому, можливе в системі земельногоустрою. Зазначено, земельний устрій – цесистема, похідна від суспільного і державного устрою, що характеризується земельно-територіальною організацією території держави в цілому або території регіону чи територіальної громади та певними земельними відносинами і визначається системою власності, порядкута формами володіння і користуванн яземлею, а також принципами організаці ї використанн яземель та інших природних ресурсів. Обґрунтовано парадигму зміни сучасної системи земельного устрою від моделі 1 (в основу покладена політика щодо земельних ресурсів) і 2 (в основу покладена інформація про земельні ресурси) до моделі 3 (в основу покладена інституціональна модель в розвитку земельного устрою). В цьому зв’язку запропоновано розроблення «Стратегії розвитку земельного устрою України і її регіонів у повоєнний період».