Мотиваційна політика розвитку громадянського суспільства в Україні

Abstract

Досліджено теоретико-методологічні засади державної політики розвитку громадянського суспільства, його генезис та сутність; поняття держави, її ознаки, властивості та цінність; держава і громадянське суспільство: політика та принцип взаємодії. Проаналізовано державну політику розвитку громадянського суспільства в Україні; державотворчі процеси та становлення української державності. Оцінено стан і перспективи громадянського суспільства в Україні, його цінності та вплив війни. Вивчено європейський досвід розбудови громадянського суспільства. Використано методичні підходи, методи, зокрема: діалектичний метод пізнання (для визначення громадянського суспільства, його генезису та сутності); логічний (для аналізу державної політики розвитку громадянського суспільства в Україні; державотворчих процесів та становлення української державності); системний аналіз (для оцінки стану і перспектив розвитку громадянського суспільства в Україні, його цінності та вплив війни.); порівняльний аналіз (для співставлення розвитку громадянського суспільства в Україні, та зарубіжних країнах); статистичні (для визначення ефективності державної політики розвитку громадянського суспільства); абстрактно-логічний (для теоретичних узагальнень і формулювання висновків дослідження); тощо. Виявлено, що державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства це комплекс стратегічних завдань і цілеспрямованих заходів, що реалізуються органами державної влади з метою створення або удосконалення умов і можливостей для впливу громадян на розвиток держави і суспільства, вирішення соціальних проблем, задоволення ними власних інтересів та потреб. При цьому основними її завданнями є законодавче закріплення різних форм демократії участі, а правова база створення та діяльності організацій громадянського суспільства має формуватися за європейськими стандартами. Інституалізація громадянського суспільства в Україні до цього часу має переважно декларативний характер, а існуючі форми інтеракції між громадянами та державою здебільшого виявляються неадекватними до сучасних реалій. Саме тому, незважаючи на постійне зростання в Україні кількості інститутів громадянського суспільства, потенціал їх розвитку суттєво обмежується інституційними проблемами, зокрема в частині впливу на суспільно-політичні процеси в країні та її соціально-економічне життя. Зроблено висновок, що громадянське суспільство – це сукупність неполітичних відносин (міжособистісних, сімейних, економічних, культурних, релігійних, національних), а також структур, що розвиваються за межами та без безпосереднього втручання держави. Головними атрибутами громадянського суспільства є: наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського життя і громадської думки; організоване громадське життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами; незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні; зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри та співробітництва. Державою мають бути створені умови для здійснення ефективного громадського контролю за діяльністю органів влади. Реалізація засад взаємодії громадянського суспільства й органів публічної влади в Україні має здійснюватися у формі взаємодії, взаємоконтролю, взаємодопомоги та співпраці за принципом «горизонтальних», партнерських відносин. Особливістю сучасного етапу взаємодії громадського суспільства і держави в Україні є те, що це відбувається в умовах нової реальності, коли громадянське суспільство і держава об’єднані спільною метою – перемогти ворога, зберегти життя і здоров’я українців, відновити територіальну цілісність держави, захистити суверенне право українського народу самому визначати, як відбудовувати й розвивати країну.