Публічне управління соціальним захистом ветеранів та вразливих груп у територіальних громадах: сучасні виклики та механізми реалізації (за матеріалами Томашівської громади, Київської області)

Abstract

Досліджено. теоретико-методологічні засади публічного управління у сфері соціального захисту населення в умовах децентралізації, визначено сутність, функції, принципи та основні механізми реалізації соціальної політики на рівні територіальних громад. Вивчено нормативно-правове забезпечення соціального захисту ветеранів та вразливих категорій населення в Україні, з урахуванням змін, пов’язаних з воєнним станом та повоєнним відновленням. Оцінено стан реалізації механізмів публічного управління соціальним захистом у Томашівській територіальній громаді, зокрема інституційне середовище, організацію надання соціальних послуг, інфраструктуру, кадровий потенціал та результати роботи. Досліджено потреби основних категорій населення Томашівської громади в соціальних послугах та проаналізовано практику застосування інструментів оцінки потреб і зворотного зв’язку. Проаналізувати міжнародний досвід організації соціального захисту на місцевому рівні з метою виявлення корисних практик для адаптації в українських громадах. Обґрунтовано ключові напрями вдосконалення публічного управління соціальним захистом у територіальних громадах України. Використано методичні підходи, методи, зокрема: аналіз та синтез ‒ застосовувалися для опрацювання наукових джерел, законодавчих актів, нормативно-правової бази щодо соціального захисту ветеранів та вразливих груп населення, а також для виокремлення основних підходів до публічного управління в цій сфері; індукція і дедукція ‒ використовувалися для формулювання висновків та їх перевірки на матеріалі Томашівської громади; порівняльно-аналітичний метод ‒ дозволив виявити спільні та відмінні риси у реалізації механізмів соціального захисту в громадах як в Україні та так і ЄС; метод системного аналізу ‒ забезпечив комплексне вивчення системи публічного управління соціальним захистом як складного соціально-адміністративного явища, що включає взаємодію державних і місцевих органів влади, інститутів громадянського суспільства та отримувачів послуг; соціологічні ‒ були застосовані для збору даних про стан реалізації програм соціального захисту в Томашівській громаді, а також для визначення потреб цільових категорій (ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, малозабезпечених); метод узагальнення ‒ використовувався для формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення публічного управління у досліджуваній сфері. Виявлено, що Публічне управління соціальним захистом у громадах є ключовим інструментом реалізації державної соціальної політики на місцевому рівні, що забезпечує ефективне надання соціальних послуг з урахуванням специфіки потреб населення і виконує такі ключові функції: ідентифікація потреб громади, формування програм підтримки, адресне надання соціальних послуг, залучення ресурсів та партнерів та оцінка ефективності – через моніторинг результатів, зворотний зв’язок і громадський контроль. Зарубіжний досвід засвідчує ефективність децентралізованих моделей соціального захисту, де важливу роль відіграє співпраця органів місцевого самоврядування з громадськими, благодійними та приватними структурами, а також використання кейс-менеджменту, систем оцінки потреб та цифрових платформ. Зроблено висновок: У Томашівській територіальній громаді сформовано функціонально дієздатну модель публічного управління у сфері соціального захисту, яка базується на тісній взаємодії між Відділом соціального захисту населення та Центром надання соціальних послуг. Така модель забезпечує ефективну реалізацію державної політики на локальному рівні, адаптуючи її до потреб вразливих категорій – ветеранів, ВПО, осіб з інвалідністю, багатодітних родин, дітей-сиріт тощо. Враховуючи те, що практика публічного управління у сфері соціального захисту в Україні демонструє не лише позитивні приклади, а й низку системних проблем: кадровий дефіцит, недостатній рівень цифровізації, слабку міжвідомчу взаємодію, нерівний доступ до послуг у сільській місцевості, на сьогодні, ключовими напрямами удосконалення механізмів управління соціальним захистом на місцевому рівні є: розвиток соціальних хабів і спеціалізованих центрів підтримки; професіоналізація та навчання кадрів; цифровізація сервісів; запровадження механізмів прозорості й підзвітності; посилення міжсекторальної взаємодії. Лише комплексний підхід дозволить створити в громадах сучасну, ефективну та людино-орієнтовану систему соціального захисту.