Логіка еволюції національних архетипів: психолого-історіософський аналіз української та російської ідентичностей

Abstract

Пропонована наукова стаття присвячена порівняльному історико-психологічному аналізу еволюції національних архетипів української та російської ідентичностей у контексті глобалізаційних трансформацій та сучасної російсько-української війни, що надає стратегічного значення дослідженню структурних елементів національної стійкості. Авторки здійснюють спробу деміфологізувати уявлення, які використовувалися як інструменти ідеологічної експансії, та чітке артикулювання самобутньої психологічної основи української нації. Дослідження базується на фундаментальній психологічній та соціальній дихотомії, вперше сформульованій Миколою Костомаровим у праці «Дві руські народності»: протистоянні «особистого начала» (культ індивідуальної свободи та самоуправління) в українців проти «громадного начала» (культ центра- лізованої покори та колективізму) у росіян. Аналіз еволюції цих начал простежується через ключові національні архетипи. Український архетип козака втілює ідеал самостійної волі та гори- зонтальної самоорганізації, що історично тяжіє до договірних, демократичних форм влади та локальної осілості (культ «своєї землі», підтверджений Д. Чижевським). Натомість, російський архетип богатиря символізує службу центральній владі та підпорядкування індивідуальної волі державній місії експансії. У статті зазначається, що нездатність українців до стійкої політичної єдності (критика «роз’єднання» Костомаровим та «нестримної волі» П. Кулішем) була платою за збереження цього вільного духу. У той час як російська свідомість культивувала авторитаризм та територіальне панування. Авторки статті акцентують увагу на тому, що сучасна війна є прямим зіткненням цих цивілізаційних кодів: «українського модерну» (цінності свободи та конкретної реальності) проти «російської архаїки» (цінності покори та імперської міфології). Український опір є екзистенційною боротьбою за індивідуальну суб'єктність та право на власний простір. Методологічне значення дослідження полягає у забезпеченні наукового інструментарію для самопізнання та формування консолідованої національної свідомості. Зіставлення історично закріплених ментальних відмінностей дає змогу не лише чітко артикулювати унікальність українського шляху, але й підвищити стійкість нації перед ідеологічними маніпуляціями та спробами зовнішнього впливу. Виявлення глибинних архетипів підтверджує неминучість конфлікту через несумісність базових ціннісних орієнтацій ідентичностей.