Землевпорядкування в Україні: розвиток на засадах новітньої інституціонально-поведінкової теорії

Abstract

Досліджено землевпорядну складову соціально-поведінкових наук, зокрема, місце і роль землевпорядкування у розвитку життєдіяльності українського суспільства та економічної науки, основні поняття та сутнісні ознаки системи землевпорядкування, еволюцію сутності теорії землевпорядкування, сутність землевпорядкування в соціально-економічному та екологічному просторах. Викладено основи інституціональної та поведінкової економічних теорій, тренд інституціональної та поведінкової економічних теорій в землевпорядкуванні, наукову гіпотезу трактування землевпорядкування як соціально-економічної інституції та застосування інституціонально-поведінкової теорії у вирішенні проблем розвитку землевпорядкування. Розкрито сутність інституціалізації системи землевпорядкування, філософію інституціалізації системи землевпорядкування, теорію в діалектиці землевпорядної діяльності, інституціонально-поведінкова парадигму розвитку землевпорядкування. Досліджено особливості новітньої інституціонально-поведінкової теорії землевпорядкування, зокрема: інституціональна систематизація та збагачення функцій землевпорядкування, визначення меж предмета землевпорядкування, інституціональна модель збагачення об’єктів землевпорядкування, інституціонально-поведінковий тренд моделювання розвитку землевпорядкування, трансакційні витрати як показник ефективності рівня інституалізації землевпорядкування. Досліджено інституціональне середовище розвитку професійних землевпорядників, зокрема; моделювання розвитку інституту професійних землевпорядників, інститут професійних землевпорядників України, розвиток професії «землевпорядкування» на засадах інженіренгового та імперіалістичного підходів. Для наукових працівників, аспірантів, фахівців землевпорядних, природоохоронних та інших управлінських органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, викладачів та студентів вищих навчальних закладів.