DSpace Общество:

Діагностичні та лікувальні алгоритми за хронічної хвороби нирок у котів

2025-01-01T00:00:00Z

Название: Діагностичні та лікувальні алгоритми за хронічної хвороби нирок у котів Авторы: Ющенко, Еліна Сергіївна; Yushchenko, Elina Краткий осмотр (реферат): Мета та предмет досліджень: дослідити поширеність і причини розвитку хронічної хвороби нирок у домашніх котів, на основі чого сформувати комплексну діагностичну програму та ефективну лікувальну стратегію з використанням засобів патогенетичної терапії. Методи проведення досліджень. Для реалізації поставленої мети було застосовано комплекс методів дослідження, зокрема клінічні, морфологічні, біохімічні та мікроскопічні. Результати досліджень. Об’єктом дослідження були коти віком від 4 до 16 років різних порід (перська, гімалайська, регдол, британська, екзотична короткошерста, абіссінська та сіамська), які звернулися до приватної ветеринарної клініки з клінічними ознаками пригнічення, апатії, зниженого апетиту, полідипсії та дизурії. У результаті обстеження встановлено, що хронічна хвороба нирок (ХХН) у цих тварин є вторинним ураженням, спричиненим такими патологіями, як хронічний гломерулонефрит, пієлонефрит, полікістоз нирок, уролітіаз, уроцистит, уретрит, піометра, пневмонія, цукровий діабет, гіпертиреоз, аутоімунні та метаболічні захворювання, а також травми, інтоксикації лікарськими засобами, побутовою хімією або іншими токсичними речовинами. Тварин із хронічною хворобою нирок (ХХН) було розподілено на дві групи відповідно до рівня креатиніну в сироватці крові: при легкому ступені (І стадія) ‒ 194,1–219,0 мкмоль/л та при середньому (ІІ стадія) ‒ 234,0–317,0 мкмоль/л, що свідчить про розвиток ниркової азотемії. Клінічні прояви І стадії ХХН включали гіпорексію, зниження маси тіла, полідипсію, поліурію та дизурію. У котів із ХХН середнього ступеня (ІІ стадія) фіксувалися порушення координації рухів, запаморочення, артеріальна гіпертензія (180/120 ± 5,2 мм рт. ст.), блідість слизових оболонок, а у 41,7 % випадків ‒ блювання. Гематологічні дослідження виявили нормохромну нормоцитарну анемію, лімфоцитопенію, гіперазотемію, а також підвищення активності аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ). Аналіз сечі засвідчив наявність гіпостенурії, протеїнурії, лейкоцитурії та циліндрурії (у 75,0 % тварин). Ехографічне обстеження показало неоднорідну та гіперехогенну структуру ниркової паренхіми, нечітку кортико-медулярну диференціацію, розширення ниркової миски до 3,0 мм, а також відсутність візуалізації сечоводу. Застосування нефровідновлювальної терапії призводило до покращення загального клінічного стану тварин, сприяло усуненню анемічного синдрому, 1 нормалізації кількісного та якісного складу лейкоцитів, зниженню рівнів креатиніну та сечовини, а також підвищенню концентрації альбумінів у сироватці крові. Водночас відзначалося зростання відносної густини сечі, зменшення протеїнурії, лейкоцитурії та циліндрурії. Описание: The purpose and subject of the research: to investigate the prevalence and causes of chronic kidney disease in domestic cats, on the basis of which to form a comprehensive diagnostic program and an effective treatment strategy using pathogenetic therapy. Research methods. To achieve the set goal, a complex of research methods was used, including clinical, morphological, biochemical and microscopic. Research results. The object of the study were cats aged 4 to 16 years of different breeds (Persian, Himalayan, Ragdoll, British, Exotic Shorthair, Abyssinian and Siamese), who turned to a private veterinary clinic with clinical signs of depression, apathy, decreased appetite, polydipsia and dysuria. The examination revealed that chronic kidney disease (CKD) in these animals is a secondary lesion caused by such pathologies as chronic glomerulonephritis, pyelonephritis, polycystic kidney disease, urolithiasis, urocystitis, urethritis, pyometra, pneumonia, diabetes mellitus, hyperthyroidism, autoimmune and metabolic diseases, as well as injuries, intoxication with drugs, household chemicals or other toxic substances. Animals with chronic kidney disease (CKD) were divided into two groups according to the level of creatinine in the blood serum: in mild stage (stage I) ‒ 194.1–219.0 μmol/l and in moderate stage (stage II) ‒ 234.0–317.0 μmol/l, which indicates the development of renal azotemia. Clinical manifestations of stage I CKD included hyporexia, weight loss, polydipsia, polyuria and dysuria. Cats with moderate CKD (stage II) had impaired coordination of movements, dizziness, arterial hypertension (180/120±5.2 mm Hg), pallor of mucous membranes, and in 41.7% of cases vomiting. Hematological studies revealed normochromic normocytic anemia, lymphocytopenia, hyperazotemia, as well as increased activity of alanine aminotransferase (ALT) and aspartate aminotransferase (AST). Urinalysis revealed hyposthenuria, proteinuria, leukocyturia, and cylindruria (in 75.0% of animals). Echographic examination showed a heterogeneous and hyperechoic structure of the renal parenchyma, unclear cortico-medullary differentiation, dilation of the renal pelvis up to 3.0 mm, and lack of visualization of the ureter. The use of nephroregenerative therapy led to an improvement in the general clinical condition of the animals, helped eliminate the anemic syndrome, normalize the quantitative and qualitative composition of leukocytes, reduce the levels of creatinine and urea, and increase the concentration of albumin in the blood serum. At the same time, an increase in the relative density of urine, a decrease in proteinuria, leukocyturia and cylindruria was noted.

Лікувально-профілактичні заходи за гепаторенального синдрому в собак

2025-01-01T00:00:00Z

Название: Лікувально-профілактичні заходи за гепаторенального синдрому в собак Авторы: Чувпило, Вікторія Вікторівна; Chuvpylo, Viktoriia Краткий осмотр (реферат): У рамках нашого дослідження було вивчено та порівняно терапевтичну ефективність двох підходів до лікування гепаторенального синдрому у собак: базової підтримуючої схеми (контрольна група) та розширеної комплексної схеми (дослідна група), на базі ветеринарної клініки «Зоолюкс» (м. Київ) у 2024–2025 рр. Для оцінки стану тварин в обох групах використовували загальні клінічні методи, а також проводили моніторинг біохімічних показників сироватки крові. Дослідження стану та збір біохімічних даних виконували двічі: до початку застосування лікувальних схем та на 18 добу терапії. Вивчено, що за результатами клінічного дослідження собак з підозрою на гепаторенальний синдром (ГРС) встановлено, що вони надходили до клініки у тяжкому стані, проявляючи виражені клінічні ознаки тяжкої печінкової недостатності (пригнічення та анорексія – 97 %, жовтяниця – 86 %, асцит – 72 %, печінкова енцефалопатія – 62 %) та супутнього ураження нирок (олігурія – 40 %, азотемія). Біохімічний аналіз крові на початку дослідження виявив у цих тварин характерні зміни, включаючи азотемію (рівні сечовини та креатиніну вищі за норму) та значно підвищену активність печінкових ферментів. При цьому, до початку лікування, виявлено вірогідні відмінностей між сформованими групами за вихідними рівнями сечовини та креатиніну (напр., рівень сечовини був вірогідно вищим у дослідній групі, а креатиніну – вірогідно нижчим, порівняно з контрольною). Встановлено, що на 18 добу дослідження, застосування експериментальної терапевтичної схеми призвело до статистично значущого покращення показників білково-синтетичної функції печінки (зростання загального білка на 22,0 % та абсолютного альбуміну на 34,0 % в межах 4 групи) та вірогідного зниження рівня сечовини на 46,1 % (досягнення меж норми, 8,3±0,65 ммоль/л в межах групи). Також, на 18 добу дослідження, відзначено вірогідне зниження активності всіх трьох досліджуваних печінкових ферментів (АсАТ, АлАТ, ГГТ) у дослідній групі порівняно з контрольною (зокрема, АлАТ знизився до значень, близьких до норми – 37,0±4,41 Од/л, а ГГТ нормалізувався – 7,1±0,94 Од/л), що свідчить про вищу ефективність цього підходу для корекції метаболічних порушень та ниркової дисфункції у собак з ознаками ГРС у межах дослідження. Описание: Within the scope of our study, the therapeutic effectiveness of two approaches to treating hepatorenal syndrome in dogs was investigated and compared: the basic supportive scheme (control group) and the expanded complex scheme (study group), based at the veterinary clinic "Zoolux" (Kyiv) in 2024– 2025. General clinical methods were used to assess the condition of animals in both groups, and monitoring of biochemical parameters of blood serum was conducted. Condition assessment and collection of biochemical data were performed twice: before the application of treatment schemes and on the 18th day of therapy. It was found that based on the results of the clinical study of dogs suspected of hepatorenal syndrome (HRS), they were admitted to the clinic in a severe condition, showing pronounced clinical signs of severe liver failure (depression and anorexia – 97 %, jaundice – 86 %, ascites – 72 %, hepatic encephalopathy – 62 %) and concomitant kidney injury (oliguria – 40 %, azotemia). Biochemical blood analysis at the beginning of the study revealed characteristic changes in these animals, including azotemia (urea and creatinine levels higher than normal) and significantly elevated liver enzyme activity. Furthermore, before the start of treatment, significant differences were found between the formed groups in baseline urea and creatinine levels (e.g., urea level was significantly higher in the study group, and creatinine – significantly lower, compared to the control). It was established that on the 18th day of the study, the application of the experimental therapeutic scheme led to a statistically significant improvement in indicators of liver protein-synthetic function (increase in total protein by 22.0 % and absolute albumin by 34.0 % within the group) and a significant decrease in urea level by 46.1 % (reaching normal limits, 8.3±0.65 mmol/L within the group). Also, on the 18th day of the study, a significant decrease in the activity of all three 6 studied liver enzymes (AST, ALT, GGT) was observed in the study group compared to the control (particularly, ALT decreased to values close to normal – 37.0±4.41 U/L, and GGT normalized – 7.1±0,94 U/L), indicating the higher effectiveness of this approach for the correction of metabolic disorders and kidney dysfunction in dogs with signs of HRS within the scope of the study.

Шлунково-кишковий стаз травоїдних гризунів і зайцеподібних: методи діагностики та лікування

2025-01-01T00:00:00Z

Название: Шлунково-кишковий стаз травоїдних гризунів і зайцеподібних: методи діагностики та лікування Авторы: Чечуга, Анастасія Павлівна; Chechuha, Anastasiia Краткий осмотр (реферат): У кваліфікаційній роботі вивчено патогенез, клінічні прояви, методи діагностики, лікування та профілактики шлунково-кишкового стазу (ШКТ) у рослиноїдних гризунів та зайцеподібних. Особливу увагу приділено факторам ризику, зокрема неправильному раціону, стресу, зневодненню, дисбалансу кишкової мікробіоти, обмеження руху, дентальним патологіям. Під час виконання роботи використовували клінічні, рентгенологічні та ультразвукові методи діагностики, а також проводили оцінку ефективності лікування. Основні терапевтичні підходи включали інфузійну терапію, прокінетики,знеболювальні препарати, протиблювотні засоби та гастропротектори. Використано такі препарати, як Серенія, Лідокаїн, Габапентин 300, Стерофундин, Анальгін, Метоклопрамід, Квамател. Встановлено, що важливу роль у терапії та профілактиці відігравала фізична активність, спеціалізований раціон та вібраційний масаж, що стимулює та відновлює перистальтику, а також знижує ризик рецидивів. Тривале вживання твердих кормів спричиняє надмірний ріст коренів зубів і утворення шипів, що супроводжується болем та відмовою від їжі. Фізичне обмеження рухів негативно впливає на кишкову моторику, тоді як активність є профілактичним чинником. Вібраційний масаж покращує кровообіг в стінках кишечника, стимулює скорочення та відновлення функцій. Отримані результати можуть бути використані для впровадження комплексного підходу, що дозволяє знизити рівень летальності, підвищити ефективність ветеринарної допомоги та поінформованість власників про ранні прояви ШКС. Описание: The master's qualification thesis investigates the pathogenesis, clinical signs, diagnostic methods, treatment and prevention of gastrointestinal stasis (GIS) in herbivorous rodents and hares. Special attention is given to risk factors such as improper diet, stress, dehydration, intestinal microbiota imbalance, limited physical activity, and dental disorders. The research methods included clinical case analysis, radiographic and ultrasound diagnostics, and evaluation of treatment efficacy. The main therapeutic strategies consisted of infusion therapy, prokinetics, analgesics, antiemetic agents, and gastroprotective drugs. The following medications were used: Serenia, Lidocaine, Gabapentin 300, Sterofundin, Analgin, Metoclopramide, and Kvamatel. Physical activity, species-specific diet, and vibration massage played an essential role in therapy and prevention by stimulating and restoring peristalsis, as well as reducing the risk of relapse. Prolonged consumption of solid feed may lead to overgrowth of dental roots and formation of spikes, causing pain and food refusal. Restricted movement negatively affects gut motility, whereas regular physical activity is a proven preventive measure. Vibration massage improves blood circulation in the intestinal walls, enhancing contractility and functional recovery. The obtained results can serve as the basis for implementing an integrated approach that reduces mortality, improves the effectiveness of veterinary care, and enhances owner awareness of early signs of gastrointestinal stasis (GIS).

Діагностика та ефективність лікувально-профілактичних заходів за панкреатиту в котів

2025-01-01T00:00:00Z

Название: Діагностика та ефективність лікувально-профілактичних заходів за панкреатиту в котів Авторы: Ченбай, Микола Володимирович; Chenbai, Mykola Краткий осмотр (реферат): Робота присвячена актуальній проблемі ветеринарної медицини дрібних домашніх тварин – панкреатиту у котів, що характеризується складністю діагностики та варіабельністю клінічного перебігу. Метою дослідження було встановлення поширеності панкреатиту у структурі захворювань котів, вивчення його клініко-біохімічних проявів та порівняння ефективності декількох схем лікувальних заходів. Дослідження проводилися протягом 2024–2025 рр. на базі ветеринарної клініки «Шанс». На першому етапі було проаналізовано статистичні дані щодо загальної захворюваності 547 котів для визначення питомої ваги різних груп патологій. У експерименті застосовували загальноклінічні методи для оцінки стану тварин обох груп, а також проводили біохімічний моніторинг показників сироватки крові до початку досліду та на 20-ту добу після впровадження лікувальних схем. Вивчено, що внутрішні незаразні хвороби (26,9 %) є найпоширенішими, серед яких домінують патології органів травлення (41,5 % від внутрішніх хвороб). У структурі патологій органів травлення панкреатит (27,9 %) посідає друге місце після гастроентериту. У котів з панкреатитом (n=17) основними ймовірними етіологічними факторами були аліментарні порушення (35,3 %) та поєднання з гепатодистрофією (52,9 %). Клінічна картина характеризувалася пригніченням (76,5 %), блювотою (64,7 %), стеатореєю (58,8 %), анорексією та зневодненням (по 47,1 %). Біохімічно відзначалася диспротеїнемія зі значною часткою відносної гіпоальбумінемії (52,9 %) та суттєве підвищення активності α-амілази, АсАТ та АлАТ у більшості тварин. 4 Встановлено, що на початку експерименту дослідна група мала вірогідно вищі (p<0,001) показники відносного вмісту альбумінів порівняно з контрольною. На 18 добу у дослідній групі спостерігалося вірогідно краще клінічне покращення (відновлення апетиту у 85 % проти 35 % у контролі, активності – 86 % проти 55 %, зникнення жовтяниці – 80 % проти 50 % з її наявністю). Також у дослідній групі зафіксовано вірогідне зростання загального білка та відносного вмісту альбумінів, а також вірогідно нижчі рівні α-амілази та АсАТ (p<0,05) порівняно з контрольною групою. Описание: The work is devoted to the current problem of veterinary medicine of small domestic animals - pancreatitis in cats, which is characterized by the complexity of diagnosis and variability of the clinical course. The purpose of the study was to establish the prevalence of pancreatitis in the structure of diseases in cats, study its clinical and biochemical manifestations and compare the effectiveness of several treatment regimens. The studies were conducted during 2024–2025. on the basis of the veterinary clinic "Shans". At the first stage, statistical data on the total incidence of 547 cats were analyzed to determine the specific gravity of various groups of pathologies. In the experiment, general clinical methods were used to assess the condition of animals of both groups, and biochemical monitoring of blood serum indicators was carried out before the start of the experiment and on the 20th day after the introduction of treatment regimens. It was studied that internal non-communicable diseases (26.9%) are the most common, among which digestive pathologies dominate (41.5% of internal diseases). In the structure of digestive pathologies, pancreatitis (27.9%) ranks second after gastroenteritis. In cats with pancreatitis (n=17), the main probable etiological factors were nutritional disorders (35.3%) and a combination with hepatodystrophy (52.9%). The clinical picture was characterized by depression (76.5%), vomiting (64.7%), steatorrhea (58.8%), anorexia and dehydration (47.1% each). Biochemically, dysproteinemia was noted with a significant proportion of relative hypoalbuminemia (52.9%) and a significant increase in the activity of αamylase, AST and ALT in most animals. It was found that at the beginning of the experiment, the experimental group had significantly higher (p<0.001) indicators of relative albumin content compared 6 to the control group. On the 18th day, the experimental group showed significantly better clinical improvement (recovery of appetite in 85% versus 35% in the control, activity – 86% versus 55%, disappearance of jaundice – 80% versus 50% with its presence). Also, the experimental group recorded a significant increase in total protein and relative albumin content, as well as significantly lower levels of α-amylase and AST (p<0.05) compared to the control group.